Новини.

Цукерки любите?

Продажа ноутбуков - Нетбуки Магазин Fotomag.

2009-02-05 11:53

“Солодка Даруся” – драма на дві дії за мотивами однойменного роману Марії Матіос.

Я мушу зробити тут одне зізнання: хочу попростити вибачення у театру ім. Івана Франка в Івано-Франківську. Так, я прошу вибачення у тебе, о театре Івано-Франківська, бо діти твої насправді здатні на геніальні речі. Вибачай, що постійно нарікала на тебе, хоч ти у Франківську в нас єдиний... Вибач, ти змінив мої погляди не лише на свою діяльність, а і на те, якою має бути вистава взагалі...

Ось, після цього драматичного вступу буду далі вести лейтмотив про івано-франківський відтепер академічний театр ім. Івана Франка. У попередній статті я робила анонс вистави “Солодка Даруся” за мотивами роману Марії Матіос. Сам текст роману доволі сприяє тому, аби його ставити на сцені. Але коли я собі пробувала уявити, що саме мене чекає, то не приходило в голову нічого, крім тих буквальних речей, які й описані в книзі. Ні-ні, забіжу наперед і скажу, що актори на головах не стояли, аби справити враження, а просто грали все як є, чесно. Але в дечому режисерський задум зламав мої фантазії. Почалося усе з незвичного запрошення пройти за куліси, бо, мовляв, показ вистави буде там. А за кулісами – найдієвіший режисерський хід: на кожному глядацькому місці по дві цукерочки. «Так, а чим ж іще, як не їжею, приваблювати глядача, коли вистава нікудишня???» – думалося, поки я доїдала другу цукерку.

А тепер постарайтеся собі уявити, який то був зал для глядачів: за кулісами півколом були поскладані крісла так, що глядач по суті дивився на сцену. Але сцена була затулена від наших очей велетенською ширмою, що крізь неї добре було видно тіні людей з того боку.


Як і роман, вистава складається з трьох частин.

Отже, частина перша: Даруся. Драма щоденна. Дуже незвичним був вихід самої Дарусі (Галини Баранкевич) на сцену. Вона просто вийшла і стала крутитись посередині сцени. Робила це протягом всього часу, поки співалися пісні, то було десь 8 хв. Хтось попереду мене навіть сказав, що з акторки вийшов би непоганий льотчик. :) Про цю частину можу сказати таке: я вперше в житті відчула безпомічність німої людини... Акторка-Даруся зуміла передати той стан крикливої мовчанки, ледь не роздираючи собі пальцями рот, давлячись сльозами, видаючи якісь жалюгідні звуки зі своєї горлянки... В цей момент я тихо прокашлялась: чи я сама не німа?


Частина друга: Іван Цвичок. Драма попередня.

Серед усіх акторів чоловічої статі (всього четверо осіб) мені сподобалися двоє:). І я все думала, котрий з них гратиме Івана Цвичка... Але ні. Якесь навіяне американським фільмами уявлення гарно збудованого красеня-головного героя з дзенькотом розбилось... Івана Цвичка грав актор ідеальний для того, щоб зіграти Івана Цвичка. Худий, очі з шаленим блиском, виграє собі на дримбі, живе... Зустрічає Дарусю. Тепер живе з нею. Рубає їй дрова до хати, грає їй на дримбі. І дійсно любить її. Але настільки по-особливому, по-своєму. Бо особливу людину треба любити особливо... Зворушила промова Цвичка, коли його арештували. Говорив він багато на злободенну тему влади файною буковинською говіркою... “А шоб вас шляк трафив з вашою владою!!” - і теде. А ще в цій частині було багато води. Іван вчив Дарусю тамувати головний біль у холодній річці, Іван мок під дощем, виконуючи присуд влади, Даруся лила на себе воду з відра...Саме така непідробна справжність підкорила мене у цій виставі. Ми сиділи, замотані в шарфи і куртки, а вони були на своїй Буковині, вони сиділи в річці і їм не було холодно, бо вони двоє особливих по-особливому любили одне одного. Без слів. І коли дві кумасі знов собі сідали на лавці обсмоктувати кісточки цій парочці, мене аж сіпало від знервування: як вони можуть заважати їхньому тихому щастю?

Кінець другої частини ( на самостійне опрацювання :))…


Частина третя: Михайлове чудо. Драма найголовніша.

Реверс у минуле. Глядачі натішитися не можуть тому, що хтось нарешті в цій драмі є щасливим. Це історія одруження та подружнього життя Дарусиних батьків....Чи варто розповідати про цю окрему, головну драму? Не знаю, скільки раз і на який час, але я переставала дихати, бо була вся напружена в чеканні, що ж відбудеться далі. Коли переді мною криком кричить з відчаю чоловік і б’ється в істериці жінка, коли правдоподібніше деколи навіть в житті не буває – важко зберігати дихальну і серцеву системи в нормі...

Дуже вдалою була ширма, про яку з вже згадувалося. Вона була ніби екраном того, що відбувалося поза сценічною єдністю місця, часу та дії. Вона була ще одною сценою, героями якої ставали безликі тіні і просте світло. Також саме в цій виставі настроєвим чинником був музичний супровід: народні пісні, навіть одна слов’янською, якщо мене не зраджує моє розуміння слов’янської. Власне пісенною режисурою зайнялась Наталка Половинка, інсценізація – робота Ростислава Держипільського.

Перше, що спадає мені на думку при згадці цієї вистави – гармонійність та природність. Це означає: коли ти забуваєш, хто ти, де ти, скільки часу ти тут, а перетворюєшся на предмет сценічного інтер’єру, бутафорії і тихо, навіть приховано підглядаєш за людською трагедією. Відчуття, що переді мною просто театр - не було.

Раджу усім: приїжджайте до Івано-Франківська, біжіть до каси театру, а тоді вже дивіться місто – воно нікуди не дінеться. А театром не помилитеся – він там один...

Ось.

Я отримала повний катарсис, чого і вам бажаю! :)

Текст: Тетянка Лялька

Недорогой традиционный ноутбук легкая и удобная конструкция.

Автор: uarynka

2009-02-06 15:23 : tania, tu ze best!!!!!

Автор: Івась

2009-02-08 23:50 : надзвичайно... після Дарусі я став любити театр, зокрема наш франківський...

Автор: він

2009-02-10 20:22 : Франик жжот:)

Автор: ОлЕнКа

2009-02-20 09:59 : Тетянко, ти молодець!!! Зара прочитаю статтю і ще щось допишу.

Автор: Оксана

2009-03-19 19:33 : вистава справді вражає,я була під сильними враженнями,коли її подивилась...навіть цікавіше,ніж читати книжку..актори майстерні,взаглі хотілось затамувати подих.... *хороша стаття)))

Автор:

2009-03-30 01:06 :

Автор:

2009-06-16 01:31 :

Автор:

2009-06-24 10:02 :