Новини.

Смішанина.

Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!

Плагі - арт.

Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача

Оскар Уайльд

А - фішка.

Фото дня.

Бухайль.

Піст

І хоч пити грішно, але скоро вже десь почнемо)

Блох.

Невблаганне щастя Андрія Сагайдаковського

2009-02-05 20:01

Коли я читаю на постері перед “Я-галереєю” напис “Щасливе життя” − власне, назву виставки Андрія Сагайдаковського (термін придатності: 21.01−09.02.) − у мене вже починає продукуватися цинічна кислота, десь позаду кутніх зубів. Очікую знущань над мріями і проштрикування рожевих повітряних кульок, повних чиїхось сподівань, і заходжу всередину.
Всередині Сагайдаковський кладе фарбами на старі килимки жінок, які посміхаються так, ніби забули змити зубну пасту зранку, а потім цілувалися між собою, чекаючи на те, щоб їх намалювали. Дітей, немовлят, людей, схожих на дітей немовлят – занадто безтурботно вони радіють. Загалом, ми бачимо персонажів з покаліченими від щастя обличчями, щастя, покладене на килим і зґвалтоване іншим щастям. Бо, як написано в прес-релізі, іронії тут немає. Сагайдаковський не іронізує і не натягує на себе замалу на нього піжаму апокаліптичного постмодерніста. На що варто було б сподіватися, споглядаючи гіпертрофовану радість його персонажів з посмішками в стилі “а в нашому психдиспансері морфій замість сніданку колять”. Хоч і хочеться сказати, що його роботи нагадують змазані зразки поштівок з радянською пропагандою геппі-лайфу, розмальовані в бруднуваті кольори чиєїсь кількарічної депресії та чисті барви чиєїсь ілюзії, але так воно не є. Художник не «алюзує», не стилізує і не знущається. Іронія Сагайдаковського є, але вона сама собою іронічна. Вона не натякає-наштовхує на протилежне від зображуваного, а, навпаки, знову ж таки наштовхує на зображуване. Щастя наштовхує на щастя, одне щастя відштовхується від іншого, заповнює все навколо себе. Художник рисує усміхнених просто живих людей, які радіють без причини, як би підозріло це не звучало. Але це не мусить надто дивувати. Здається, на думку Андрія Сагайдаковського, життя за визначенням щасливе. Опісля такого твердження весь сарказм та іронія зазнають поразки. Це dead end. Це щастя.

P.S. (так би мовити, режисерська версія)

Хоча я підозрюю, що він просто неусвідомлено стібеться з занадто усвідомленого щастя своїх робіт. Припускаю, що якась його підсвідома неусвідомлена частина бреше в прес-релізах і журналістам. Що люди на його картинах так широко розтуляють рота, коли посміхаються, тільки заради того, щоб вас зжерти, а потім наздогнати і ще й з’їсти, etc., etc., etc, and, and, and…

А так це би виглядало 50 років тому