Новини.

Смішанина.

Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!

Плагі - арт.

Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача

Оскар Уайльд

А - фішка.

Фото дня.

Бухайль.

Піст

І хоч пити грішно, але скоро вже десь почнемо)

Блох.

Фотовідкривачка: Люда Lual

Бензопила Штиль проблемы

2009-01-30 21:58

Фото Люди Lual – на межі, і щоразу на іншій. Інколи на межі гламуру, інколи на межі маргінесу, андеґраунду, на межі професійності, а може – аматорства. А ще – на межі чуттєвості, емоції. На межі мовчання і крику, спокою і руху, любові та ненависті, якщо хочете. І разом з тим – її фото важко піддаються епітетам. Постійно перебуваючи на межі, вони ніколи її не переступають.

«За допомогою ч/б легше причарувати людей: треба просто гарно сфотографувати. У кольоровій фотографії не так просто... Так, гарна фотографія без цікавих кольорів не пройде. Має бути гармонія, естетика.»

Люда Lual – один з тих випадків, коли не фотографувати у людини вже не вдається, випадок служіння абсолютному бажанню передати комусь частку свого бачення, а отже – частку свого я. І справа не в актуальності чи самореалізації, не в намаганні комусь сподобатися чи заробити трохи грошей – у Люди можемо спостерігати хіба гранульоване мистецьке прагнення донести свою думку оточенню.

«Коли БАЧУ щось, то всередині щось відмирає, якщо я цього не можу показати комусь іще. Це як допомогти собі зрозуміти, що ти все ж не божевільна істота і навіть ще комусь зрозуміло те, що в тебе в голові...»

Навчання – окремий аспект життя Люди. Спочатку – кафедра філософії у Києво-Могилянській академії, потім спроба покинути універ. Тепер Люда каже, що повертається.

«Філософію обрала через те, що не знала, чого хочу. Пішла дізнаватися. Ги, ніц не дізналася. Вирішила, що філософія – ацтой, що я не можу її вчити, тому що воно все не відповідає ситуації внутрішнього світу. Пішла - видалося, що без філософії не можу:)»

Її феноменальна здатність – завжди лишатися простою і відкритою, не драматизувати життя або, який-не-який, свій хист. Справу ускладнення й без того складних речей Люда залишає на інших.

«Свої роботи вважаю повністю бездарними, окрім деяких найулюбленіших, які, на відміну від тих, вважаю майже геніальними. Отак, чесно.»

«Я й сама не знаю, що там в мене з цими кольорами й відтінками... Воно якось всередині мене вифарбувано так, мабуть... Ніяк по-іншому не можу. По-іншому - не моє якесь...»

«Я от малювати пробую. Щось не дуже... Хочу навчитись малювати руки та очі. Ще, у майбутньому, коли зароблю багато грошей, хочу спробувати короткометражки знімати... Але не дуже в себе вірю ;)»

І справа не в тому, як багато говорити і навіть не в тому, як це робити. Бо сам стиль, бачення світу важко трансформується в слово, якщо замість пера – фотоапарат. Навіщо говорити багато, зрештою, навіщо взагалі говорити, якщо можна бачити, розуміти, відчувати.

«"А жизні філософствовать" – що там? Я ще от не філософ... угу... Життя важко якось сприймається, з кожним днем розумію його все гірше, тому я, мабуть, краще й промовчу взагалі.»