Новини.

Ще одна Р.Е.П.ліка про сучасне мистецтво в Україні

В новом дизайне мебель брв охотно раскупается.

2009-01-30 21:47

Що таке сучасне мистецтво? Або ще так: що таке “контемпорарі арт” для українця?
а) бридотні коров’ячі голови;
б) купка навіжених шизиків, що стібеться з усього світу;
в) не знаю і знати не хочу.

Так думає більшість українців, а ті, хто думають інакше, думають не про сучасне мистецтво =). І тут так і хочеться спитати: чому сучасне мистецтво в Україні не люблять, а терплять або, в кращому (гіршому?) випадку, сприймають як атракцію? Чому для пересічного українця мистецтвом є лише “Мона Ліза”, але аж ніяк не Херст? Чому наші мистецтвомани “авторитетно” заявляють про “кризу постмодерну” і водночас вистоюють довжелезні черги, щоб ще раз у цій кризі переконатися? У чому причина? У радянському “соцреалістичному” минулому? У недостатній освіченості? У вадах у менталітеті?

Відповіді та рішення на ці запитання шукає гурт молодих, талановитих та енергійних митців-репівців. Р.Е.П. (революційний експериментальний простір) діє з 2004 року (з Помаранчевої революції). Розуміючи складність у формуванні власної зацікавленої та обізнаної публіки в Україні, вони надають своїм проектам форми мистецького лікнепу. Вони протестують проти пустої форми, в яку перетворилася політика (“Акція без назви” – скандування непов'язаних між собою політичних гасел на пустирі, “We will R.E.P YOU” та “R.E.P. Party” – псевдополітичні акції посеред натовпу), самостверджуються та борються за свій простір у відсутності простору в Україні (“Ми українці. Що ще?” – частина українського павільйону на Венеціанському бієнале), нахабно втручаються зі своїми роботами в публічний простір (“Патріотизм. Спільний простір” – універсальна мова мистецтва на рекламних щитах київського метра), шукають спільної мови з українцями (“Патріотизм. Мистецтво як подарунок” – текст-розпис в Project Space PinchukArtCentre).

Для них сучасне мистецтво – це “мистецтво, що робиться сьогодні. Його завдання це - виробництво та розповсюдження методів пізнання світу та конструювання світогляду, відмінних від наукових чи релігійних. Також (добре) мистецтво демонструє приклад інтелектуальної свободи”. Очевидно, наша публіка не потребує ніяких допоміжних методів. Зі своєю свідомістю справляється самотужки.

І що ми маємо? Крім того, що українські мистецтвомани не хочуть нічого знати про “контепорарі арт”, держава, яка мала б заохочувати загал розвиватися, сама не більше їхнього розуміється на світових мистецьких тенденціях. Ця проблема теж зачіпає репівців за живе: “у той час, як держава підтримує лише консервативне мистецтво "для внутрішнього вжитку" більш інтернаціоналізоване мистецтво в Україні лишається залежним від приватної допомоги. За гроші платників податків - козаки та чевона калина, інше - залежне від бажання благодійника. Державні (некомерційні) інституції в Україні лише демонструють свій глибокий невиліковний рагулізм” А що ж маємо робити ми?

Поки активісти-репівці шукають свою нішу чи місце під українським сонцем, працюймо над собою в ім’я розвитку та поширення розумного мистецтва в Україні. Амінь.

Текст: Катруся Сорока

Автор: x-y

2009-02-01 11:16 : а що це вони роблять на фотографіях?

Автор: 40а

2009-02-02 21:25 : На фотографіях їхні псевдо(чи може анти)політичні акції, про які йдеться у статті.

Автор:

2009-06-24 09:56 :

Автор:

2009-09-30 07:12 :