Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Плагі - арт.
Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача
Оскар Уайльд
Дві історії
2009-03-03 16:27
Розповім дві історії. Текст: Цвіта Якимечко
Фото: Сергій TSYHOFSKY Міщенко, Єлизавети Букрєєва
Історія перша. Мама подарувала шоколадку жінці, котра щодня прибирала в її кабінеті: „З Миколаєм Вас!”. Жінка почала плакати і сказала: „Мені ніхто ніколи не робить подарунків!”
Друга історія довша, але концентрація „солі” в ній від того не зменшується. Книжка називається „Білим по чорному”, написав Рубен Давид Гонсалес Гальєга. В їхній дитячий будинок привезли новенького із церебральним паралічем. Обличчя було викривлене, мова невиразна. Але Рубен розумів, що він говорить, і розумів, що він не настільки розумово недорозвинений, як вважали. Хлопцям не пощастило, бо новенького підселили саме в їхню кімнату. Він весь час кричав і плакав. Удень і вночі. Однокласники спочатку хотіли його побити, щоб не заважав спати, але не зробили цього: „дебілів не б’ють”. Всі намагалися якось його розважити, аби нарешті перестав кричати. Йому приносили надувні м’ячі й іграшки, але нічого не допомагало. Вже майже здалися, і тут раптом хтось приніс товстий зошит в клітинку. Його радість була для всіх дуже несподіваною. Вчепився у зошит і розбірливо сказав: „Дай”. Всі були приголомшені таким успіхом. Відтепер він цілими днями сидів, вимальовуючи якісь каракулі у тому зошиті, а вночі міцно спав. Там з’являлися якісь хитромудрі узори, видні тільки йому одному образи і знаки. Десь карлючки були дуже скупчені, десь навпаки розкидані. Він милувався ними і радісно сміявся. Так продовжувалося два тижні. Тоді зошит закінчився. Всі згадали, як він уміє кричати! Хоча зошити в дитячому будинку дуже цінувалися, але йому принесли ще один. Але новенький на нього навіть не глянув. Цього разу неважко було зрозуміти, що він кричав, він кричав: „Мама”. Тоді йому почали просто читати алфавіт. Коли називали потрібну літеру, він казав „так”. Вийшло слово „лист”. Все проясніло: він хотів, щоб його малюнки надіслали мамі. Вихователька сказала: „Добре, я напишу від тебе листа, розповім, що тобі тут дуже подобається, в тебе багато друзів і ти любиш малювати. Це ми відправимо разом з твоїми малюнками”. Він погодився.
Через деякий час вчителька в класі шаленіла. Вони до нього з усім найкращим, а цей, невдячний, насправді відсилає листи, в яких очорнює дитбудинок! Рубен, коли нікого не було, розмовляв із „винуватцем”. При нагоді він запитав, що ж було там написано. Той відповів:
- Рубен, я довго думав.
- Так, і що ж ти все-таки написав?
- „МАМА МЕНЕ ПОГАНО ГОДУЮТЬ І НЕ ДАЮТЬ ВІЗКА”.
Вся перша сторінка його першого в житті письма була заповнена буквами „М”. Він сподівався, що хоч одна буква з усієї сторінки буде зрозумілою. Так витрачав по кілька сторінок на кожну букву.
- Але там було чотири зайвих букви (МАМА), - запитав Рубен.
- Я довго думав…
- Так, але все-таки чотири букви були зайвими і тобі могло не вистачити місця.
Він задумався, а потім широко усміхнувся і чітко вимовив: „МА-МА”.
Можна витратити море часу і зусиль лише для того, щоб сказати комусь „Мені погано” і щоби хтось це почув. Бувають моменти, коли світ треба рятувати не вчинками, не словами, а просто вухами. Коли Бог вперше сказав людям своє ім’я, воно було Ягве – „Той, хто є”. Він так пожартував з нами? Ні, як на мене, це чудова фраза: „Я той, хто є. Я той, хто в тебе Є”. Хтось писав, що людина на 70% складається зі сліз, і кожен потребує мати когось, щоб ці сльози витирав.
Навколо багато обділених людей, навіть якщо вони мають ноги, обід і добру зарплатню. Ці дві історії про те, що кожен із нас має страхи і фантоми, з якими має боротися, і слабкості, які боїться показати, щоб його не відкинули. І найкращими ліками від цього є чути „Я той, хто в тебе Є”. Ми живемо у часі, коли слова „захист” і „турбота” залишаться лише на етикетках кремів і шампунів… Думаю, треба просто частіше дивитися людям в очі.
Автор: Avanka
2009-03-03 17:12 : Мені дуже сподобалось.А саме головне, що він зміг зробити те що хотів. Інколи в таких людях більше життя ніж в здорових і здавалось би всім забазпечених людях.
Автор: mariagr
2009-03-03 18:49 : Дякую. Мені це було потрібно, Цвіте!
Автор: Юлька
2009-03-03 21:24 : Чудова історія і по-моєму про це повенен дізнатися кожен.
Автор: Тетянка
2009-03-03 22:55 : чудово) дякую за підйом настрою :)
Автор: Анастасія
2009-03-04 19:42 : Пронизливо.Обидві історії та кінцівка..Вони чудові.Дякую
Автор: Наталя
2009-03-07 18:44 : Дуже щиро. І написано майстерно.
Автор: Оля
2009-03-10 20:32 : Прекрасно написано. Дуже сподобалося. відчувається рука майстра))
Автор: мама
2009-03-23 17:04 : Дякую, донечко, за те, що Ти у нас така
Автор: Я
2009-03-27 15:12 : друга ысторыя схожа на "скафандр ы метелик"
Автор: Sonja4na
2009-06-21 19:19 : очі-добре...
Автор:
2009-06-24 09:58 :