Новини.

Скажіть мені, що ви читаєте, і я розповім історію становлення вашої особистості:)

Продаем разборные бассейны, реконструируем бассейны сборные класса vip!

2009-01-30 21:54

Між театром та літературою доволі тісний зв'язок. Так уже повелося, що треба спершу щось написати, аби було що зіграти. Текст твору необхідний з кількох цілком вмотивованих причин. Ну, по-перше, щоби актори мали в що підглядати на репетиціях. По-друге, щоб вони мали що перекручувати на свій лад. А по-третє, щоби режисер мав чим жбурляти в нещасних акторів, котрі притримуються перших двох пунктів…

Про глядача теж подумали. Бо набагато простіше прийти і побачити, попередньо прочитавши… Але є свої нюанси. Тут вже сама психологія спрацьовує. Як ми читаємо? Ми уявляєте собі все те, про що пише автор, навіть коли це якісь напівтверезі (напівп'яні?) візії котрогось із сучасників? Коли ми читаємо, то неодмінно підкреслюємо для себе подумки (олівцем, ручкою, маркером…) все те, що сподобалося, в чому бачимо себе? Неодмінно себе, так-так! Бо всі ми егоїсти… І як це чудово б'є по нашому світосприйняттю, коли приходимо до театру, готові, щоб нам показали те, що ми собі там науявляли... але режисер, на жаль, не мав змоги консультуватися з нами, і що ж тоді вдібувається??? Ми виходимо з зали, повністю розчавлені враженням, ледве сунемо ногами до метро, прибиті до землі тим, яким все виявилося інакшим… “Невже світ не такий, яким я собі його уявляю?” – ось про що я думаю після кожної інсценізації відомого мені твору.

Найбільше пробирають постановки творів сучасників, особливо коли то твій кумир, особливо коли остання її/його книга підписана самим автором. Тоді розумієш, що література народжується не після смерті автора, а саме зараз. Ось він сидить і пише в цей час, строчить, вигадує, запиваючи все кавою...


«Московіада». Юрій Андрухович. Він один з найпопулярніших. Мій знайомий, можна сказати, оскільки ми земляки :) Невже можливо не прочитати «Московіаду»??? Ви читаєте, ви ламаєте свою уяву, видовбуючи з неї хоч якесь оформлення, опредмечення для написаного. І все за типовим Андруховичівським сюжетом: головний герой схожий на самого автора, він шукає щось, він постійно напідпитку, він не встигає нікуди, але він усе зможе, бо він − герой Андрухович… тобто герой АндруховичА… :) Тетральна сцена зовсым не зіпсувала того, що понавигадував автор. Усе його бачення Москви, страхи великого міста, прірви у відносинах між людьми та гори фальшу − все постало перед глядачем… Зал телепортували до стольного граду, і це коштувало не дорожче, ніж квиток до театру.

Думаю, ніхто краще за Ступку-молодшого і не міг би зіграти прототипа самого Андруховича. Навіть манера зализувати рукою волосся назад була передана :) А також – хто не любить його лисини – Олексій Вертинський :) Три дії, всі різні. В першій намагаєшся зрозуміти, що відбувається, в другій просто падаєш зі стільця від сміху, а опісля, вже в останній, починаєш перейматися долею України-неньки.


Переказувати все те, що було на сцені і що творилося в залі, – не моя справа. І це саме той випадок, коли байдуже, що робити спершу − читати чи дивитися… Все одно, що б не вибрали першим – зламаєте своє уявлення про звичні речі.

Ех, цей Андрухович! Ех, цей Театр…

Куди йти, щоб побачити? – до Молодого Тетру, що на вулиці Прорізній, 17 (від метро Хрещатик підіймаєтесь Прорізною вгору, і зліва буде він).

«Польові дослідження українського сексу». Оксана Забужко.

Це моновистава – грає лише одна акторка, вона розривається між різними ролями… Це не одноденно-прочитувана «Московіада», це об'ємний роман, який не просто осилити, зважаючи на манеру писання авторки. Але будьте свідомі того, що комусь довелося роман не раз ПЕРЕчитати, аби змогти написати сценарій, перевтілитися в роль та показати це глядачеві. Коли дивишся на те, як акторка стає то жінкою, то чоловіком, як вона роздягається сама та роздягає свою душу – дивно… інше слово не спадає на гадку. Бо ніби тебе кидає зі снігу в вогонь, ніби ти теж є чатиною того, що вона, головна героїня, любить та неавидить. Що цікаво, весь час здавалося, ніби це не аКторка перед глядачем, а сама аВторка. Настільки було природно подано манеру поведінки Забужко – нервові посіпування та неспокійні рухи… Були, як я вже казала, і елементи роздягання, але нічого вульгарного, а саме те, що мало би справити враження нещасної жінки без одягу… І знову ж таки – характерність сучасного театрально-літературного синтезу - важко спершу зрозуміти, що відбувається на сцені. Очі пильно стежать за тим, куди піде і що зробить та єдина точка, в якій перехрещуються всі погляди. І ще світло – акцентує, ховає, показує глядачеві, що чим є на сцені… По суті, воно і керує тим, що має відбуватися…


А все відбувається то в реаліях Америки, то раптом все стає крутитися довкіл спогадів та мрій… Наприкінці – вона просто йде, звичайна прибиральниця, як і прийшла. Ніби нічого нікому й не розповідала. Адже так і було – вона просто прийшла прибрати американське сміття після американського святкування… Все. І, що дуже символічно, за сміття править багато кольорових повітряних кульок. Вони вкривають собою всю підлогу і не дають вільно ходити героїні. Наче й весело, коли є кульки, а хто їх прибиратиме??? І кого цікавить, ким є та прибиральниця і що вона думає? Хіба нас, глядачів. Але тут вже їй байдуже, що думаємо ми…

Не знаю, що конкретного сказати про цю моновиставу, адже вона дуже особистісна. Її треба бачити. Прийдіть: Академічний театр імені Леся Курбаса, що на Володимирській, 23. Йдете до Софійської площі, і там одразу на початку Володимирської буде арка з назвою тетру. Коштуватиме 15 грн зі студентським та 30 – без. Коли? Треба дізнаватися на місці.

А поки все. Чекайте рецензії на виставу за романом Марії Матіос «Солодка Даруся». Завдання додому – прочитати цей роман на одному диханні 8).

Повного вам катарсису! :)

Текст: Тетянка Лялька

спутниковое телевидение без платы

Автор: ОлькО

2009-02-01 00:53 : стаття цікава, але, як на мене, Московіаду Молодий театр поставив якось надто заукраїнізовано.тобто вони вибрали лише укр-рос моменти, вийшло досить націоналістично, а в книжці це не настільки яскраво...

Автор: тетянка

2009-02-05 10:43 : а театр в тому і полягає, щоб одні речі прибріхувати, а інші виявляти абсолютно відверто. що в цоьму випадку зробив Молодий Театр - вирішуйте самі.:)

Автор: kuchbos

2009-02-07 16:16 : Згоден з авторкою. Завдання театру - не в тому, щоб створити сценічний дублікат роману чи повісті, а новий твір. Хоча, певно, постановки окремих творів є цінними самі по собі, без жодних режисерських викрутасів.

Автор: тетянка

2009-02-07 18:52 : звісно, що є такі, цінні. але часто твір отримує нове життя і жругу хвилю визнання через театр.

Автор: kuchbos

2009-02-07 21:25 : Так, проте кіно тут набагато більше "просуває" твори, ніж театр. Кіно і масовіше, і, зрештою, популярніше.

Автор: тетянка

2009-02-08 15:26 : еее... то ви просто театр не зацінили.там не можна помилятися, там немає дублів. кожна вистава живе тільки раз - іншої такої вдруге не зіграють. так, це романтично.:)

Автор:

2009-02-08 18:42 : Ні ж бо. Я театр люблю, інколи навіть ходжу туди:) Так, театр тим і приваблює, що актори грають саме в цей момент і саме для тебе, а проте, це і є його слабке місце. Театр старовинний, яким би модерним він не був.

Автор:

2009-06-24 09:56 :