Новини.

Час-сач е бастард, або розв’яжи менi вузли, час

2009-04-13 20:25

[У цьому тексті немає тавтологій. Бажано читати під Kronos Quartet & Mogwai - “Finish it”]

Споглядати перемінність люди навчилися, як побачили, що зима змінюється на весну, вітер на штиль, багатство у бідність, сіль у перець, вода у вино, пиво у воду, ейфорію у анабіоз, а стипендія у нуль. Фу-Сі написав “І-Цзин”, коли побачив зміну сезонів. Через таке ж споглядання Антоніо Вівальді створив божественні “Le quattro stagioni”. Перемінність тісно переплетена із часом. Ні, час зашнуровує реальність, проникає у всі її отвори і в’яже там вузли. Переважно подвійні, щоб ніхто не встиг їх розв’язати за той час, що час дає. Він – хитрий, але він же бо дозволяє дійсності відбуватися, а нам у ній знаходити прихисток від Хаосу, який повсюди, наче пташиний послід на пам’ятниках польських поетів. Він ‒ медіатор між стійкістю та плинністю; між восьмиструнною гітарою і нашими фалангами. Він ‒ рубікон. Він пробуджує нашу совість, як вона спить. Він – наша мотивація, яка дає копняк під зад, коли ловимо ґав задовго. Час – це дедлайн перед дедлайном.

Час стоїть із великим нотатником у пошарпаній шкіряній шабатурці (таких вже зараз не роблять…а колись були часи), нервово затискаючи олівця у прогнилих зубах, котрі немає часу полікувати, і записує прихід і відхід людей, станів свідомості, маршруток, припливів і відпливів. Він дуже зайнятий, його блутуз у вусі вже червоний від розмов. Йому голос неврівноважений і змучений. Його робота – його кара. Він знає, що навіть як помре, то переродиться у самого себе. Він у безвиході, що є його життям та роботою. Останні два поняття не розділяються. Він нещасливий, хоч і дістає за свою працю купу грошей. У часу немає часу, аби побути із дітьми та дружиною. Але він може додати ще 5 хвилин кожному, хто його дуже про то попросить. Правда, треба платити. Він бо хитрий. Він бо семіт. Він бо розбавляє пиво водою у тавернах, а у матові пляшки із соком не доливає чверть об’єму.

Час – справедливий суддя. Ні, час – не Бог, але вони знайомі… Час придумали семіти, щоб знати, коли вимагати повернення боргу у позичальника. Час придумали для людської покірності. Час – негідник, якого випустили на умовне. Він - рабин, який може запросто дістати з-під столу узі. Його святість пов’язана із його грізністю. Він святий злочинець. Він король парадоксів. Тепер його пильнують, але не можуть ні у чому звинуватити, бо він все робить вчасно. Навіть сечоспускання регулює час і дістає з цього відсоток. Уявіть, якою б карою була заборона спорожнювати сечовий міхур! Якби у людини забрали час, щоб це робити, а примусили, приміром, стругати олівці! Краще вже померти. Люди ненавидять час. Вони бунтують проти нього щодня. Але він завжди знаходить всьому пояснення ‒ і люди переконуються, що йому видніше. Він надто вчасний. Він надто вимогливий. Він карає. Він змучує. Він педант і надзвичайно пунктуальний. Такої педантичності час навчився ще коли жив при Гітлері, Муссолінні та чи Фіделю. Вони були дуже пунктуальними людьми, дуже пунктуальними гегемонами. Дуже пунктуальними педантами. Жодна із Фіделевих сигар не сміла погаснути, допоки час їй не дозволяв.

Ми не спатимемо ні на хвильку довше, ніж час нам то дозволить. Від часу і перемінності залежить наша особиста свобода. Попри очевидну детермінацію ми її маємо. А часом і вона нас. То так буває. То так мусить бути. Ціль кожного ‒ вкрасти великий нотатник у часу. Там все розписано. Там написано, коли прийде біла смуга, коли скінчиться чорна. Там написано все про нас. Але вкрасти той нотатник неможливо. Були сміливці, дуже близькі до цього. Але вони не встигли. І тепер відбувають каторгу. Вони безперестанку переписують Тору, а коли питають, чи ще довго, то отримують у відповідь, що ще трішки. Але “трішки” не існує. Бо їхня кара у тому, що часу немає. Вони – модерні сізіфи, які живуть перед модерном у той час, як ми вже її зґвалтували.

У часи перемін часто стається так, що знаходимо для себе масив робіт, які б ми не мали наразі робити. Зараз час сказав, що прийде сесія. Сесія - дуже широке поняття. Це може бути як час інтенсивної праці, так й інтенсивного сну, лайдакування. І завжди постає питання, чому завжди найцікавіше стається тоді, коли приходить сесія? І коли все те встигнути? Але ж встигаємо. І баланс знову відновлюється.

Нещодавно почав вкладати новий сенс у старі корелятивні межі часу. Більше того, тепер можу ствердно сказати, що я взагалі не вмію ним розпоряджатися. Але все ж не можна не згадати, що людська можливість оптимізовувати власні сили є дуже потужним і досі не роз’ясненим феноменом. Хто б міг подумати, що за один вечір химерна думка сонного спудея може написати курсову роботу, до прикладу. Хто б міг подумати, що на семінарі із сакральної географії можна сидіти п'яним після літри випитого енергетика, і отримати за найвищий бал. Хто б міг подумати, що спудей може не спати 5 днів і при цьому ще ходити, здавати заліки, письмові роботи, семінари…та ще й отримує добрі бали.

Напевно, всі ми у часу за пазухою. У абсолютно всіх сенсах цієї сентенції. Певно, ми зобов'язані щотижня змащувати механізм нашого персонального часу і заводити його. Це найменше, що ми можемо зробити для того, щоб мати свій власний життєвий простір, і свою секвенцію.

Текст: Тарас Жеребецький

Автор: Петро_Б

2009-04-12 19:37 : "восьмиструнною гітарою"??? )))) А студенти, це особливий вид людей - перевірено часом )))

Автор: P/R

2009-04-13 01:18 : Час закінчився. Вчора.

Автор: Ніцше

2009-04-13 15:32 : Час помер. Хай живе новий час!

Автор: Lesya

2009-04-13 19:22 : klasnyi text! duzhe nespodivano

Автор: UA

2009-04-23 23:01 : час - це найгеніальніша створена людиною ілюзія, втекти від якої не може навіть найбільший ренегат

Автор:

2009-06-16 01:25 :

Автор:

2009-06-24 09:55 :