Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Плагі - арт.
Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача
Оскар Уайльд
Гапочка: «Ми – чотири голови, що б’ють в одну точку»
11 березня 2009 року в київському арт-клубі «44» відбулося святкування Дня народження. Іменинникові – гурту «Гапочка» виповнився рік. Як і для людини, перший рік офіційного існування для гурту – дуже важливий. Хтось несміливо виходить на музичний обрій, а хтось спалахує яскраво та незабутньо. Як-от „Гапочка”. Київський гурт у такому складі: Катя Гапочка – вокал, гітара, Олександр "Jonny" Зброцький – гітара, Єгор Гавриленко – бас, Артем Угодніков – барабани. Гурт встиг завоювати призові місця на престижних конкурсах („Тарас Бульба”, "The Global Battle Of The Bands UA 2008") та засвітитися на фестах. Історію успіху й не тільки розповідає солістка – Катя Гапочка.
Хьорст: ретроспектива перед ретроспективою
Провокувати суспільство, як Деміен Хьорст. Робити мистецтво одночасно авангардним і популярним, вражати кожною новою експозицією, як Деміен Хьорст. Розширювати межі мистецтва і претворювати на мистецтво все, чим займаєшся. Робити це, як Деміен Хьорст.
Він став об'єктом обожнення і наслідування. Окуляри в товстій чорній оправі, легка неголеність, легка недбалість, прямий погляд патріарха сучасного мистецтва – сьогодні він найбагатший і найвпливовіший митець у світі. Бути "як Хьорст", творити "як Хьорст" – це вже модно.
«Теоброма какао», чи Радість для простих смертних…
– Оленко, в тебе є шось пожувати?
– Так, є…на столі візьми шоколадку.
Гадаю, що кожен із нас досить часто чує чи вживає ці слова. А що за ними ховається…
«Батьками какао» (а в цьому випадку «kakawa») були ольмеки. Поява «какави» збігається в часі саме з розквітом їхньої цивілізації. А вже ацтеки «розкрутили бренд» какао, вважаючи, що плоди впали з Раю і дарують їм мудрість і силу. Перші плантації з’явилися в Центральній Америці в районі Хоконохло. Гарячий шоколад винайшли також вони. «Чокоатль» – суміш порошка бобів з перетертими зернами молодої пшениці і меду – куштував лише цар ацтеків. Але майя зайшли ще далі: вони навіть вигадали собі бога какао. Какао-боби були символом багатства і влади. До складу напою почали додавати гвоздику і перець.
- Жить стало лучше, жить стало веселей!
- Жить стало лучше, жить стало веселей!
- Думаєте? Ви за своє життя зробили стільки лайна і таке кажете?
- Ну, чому лайна? Коли тебе люди обирають однією з найвидатніших постатей в історії Росії, хіба це не визнання?
Хм, справді…
Про мертвих або нічого, або добре.
Про Сталіна або нічого, або погане.
Отже, виникає дилема, хто він більше: людина чи Сталін?
Батьки називали його Сосо і, звичайно, не знали, що через декілька десятків років цей Сосо знищуватиме мільйони людей... Маленький Джугашвілі навчався в духовній академії, мав відмінні оцінки з багатьох християнських предметів, а викладачі навіть і здогадатися не могли, що в двадцятих роках цей слухняний хлопчина почне жорстоку боротьбу з церквою та релігією…
Українське лице П'єра Пазоліні
(до річниці з дня народження україно-італійського режисера)
Іноді, буває, з’являється на світ людина, яка є ходячим стереотипом. Тобто берете таку людину, дивитеся на неї з усіх можливих ракурсів, і вам одразу стає все ясно про якийсь народ. Навіть дату народження такої людини видається вдало підібраною.
От подивимося, наприклад, на П’єра Пазоліні. І на українців. Подивимося знову. І ще раз. Феноменально – одне лице.
Пазоліні пощастило народитися точно між двома важливими датами – 5 березня. Це за чотири дні до дня народження офіційного Нашого Всього і на чотири пізніше дня видання першої книги Івана Федорова (яка, хоч і була видана в Москві, напрочуд важлива для українців – бо після неї друкаря з Москви попросили, і він вештався Литвою, потрапив до Львова, а далі ви самі все знаєте).
Гадаєте, на цьому українськість Пазоліні закінчилася? Дзуськи.