Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Новини.
Плагі - арт.
Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача
Оскар Уайльд
А - фішка.
Фото дня.
Бухайль.
Піст
І хоч пити грішно, але скоро вже десь почнемо)
Блох.
2009-01-31 19:03
Напівфабрикати
Наше життя припало на епоху напівфабрикатів. Наші почуття такі легкі у приготуванні. Ми – напівфабрикати. І наші слова – секонд-хенд. Не тому, що це вже хтось колись сказав, а тому, що повторюємо їх без душі. І слова наші – секунд-хенд. Бо знову ж таки вони незрівнянно легкі у приготуванні. Cекунд готуються, секунд псуються. І коли ми достатньо ледачі, щоб не спромогтись на жменьку добрих фраз, то кажемо: “Просто нема слів…” – і все виходить гарно.
2009-01-31 19:01
Поїздата халява
Один мій знайомий мріяв про ідеальну країну, в межах якої можна буде безкоштовно пересуватись у будь-якому напрямі. «Це створило би спільний духовний простір для всіх людей, чуваче, - казав він, - ми всі стали би однією великою сім’єю, відстані й кордони перестали би для нас існувати». Друг був радше практиком, ніж теоретиком, і свої мрії він звик втілювати в життя – сплати за проїзд для нього не існувало. Сьогодні він відсиджує свій третій рік за пограбування квіткового магазину, зрештою, я завжди вважав, що його ідеалізм щодо безгрошового суспільства колись сягне крайнощів. Проте кілька відмінних способів проїзду в потягах «зайцем» він таки знав, а від нього про них дізнався я. Чим і радий поділитися з вами.
2009-01-31 01:30
Невідомий Чебурашка, або що ми не помітили у радянських мультиках
Історія Успенського про вухастеньке волохате створіння, схоже на японського покемона, була екранізована в застійні совєцькі часи. Відтоді цей дивовижний персонаж не втрачає популярності – тодішні діти повиростали і показують його своїм дітям, вважаючи – либонь, справедливо − класикою анімації… Але така вже наша паскудна натура, щоб вишукувати в «старому і доброму» ляпи, алюзії, двозначності та натяки… От і до Чеби добралися.
2009-01-30 21:58
Фотовідкривачка: Люда Lual
Фото Люди Lual – на межі, і щоразу на іншій. Інколи на межі гламуру, інколи на межі маргінесу, андеґраунду, на межі професійності, а може – аматорства. А ще – на межі чуттєвості, емоції. На межі мовчання і крику, спокою і руху, любові та ненависті, якщо хочете. І разом з тим – її фото важко піддаються епітетам. Постійно перебуваючи на межі, вони ніколи її не переступають.
2009-01-30 21:57
Антитіла "Будувуду": коли краще жувати, ніж говорити
Спочатку це сталося в Росії: стихійні «фабрики зірок» залили й без того засмічений музичний ефір відвертим поп-брудом, тим самим ствердивши верховенство кепського смаку над здоровим глуздом. Поганий приклад переймається легко, а тому вже через кілька років в Україні з’являються свої альтернативні телешоу подібного формату: українська «Фабрика зірок» і, звісно, «Шанс».
Увесь попередній флуд був написаний лише з однією метою – показати, як на українську музичну сцену вийшов київський гурт «Антитіла».
2009-01-30 21:54
Скажіть мені, що ви читаєте, і я розповім історію становлення вашої особистості:)
Між театром та літературою доволі тісний зв'язок. Так уже повелося, що треба спершу щось написати, аби було що зіграти. Текст твору необхідний з кількох цілком вмотивованих причин. Ну, по-перше, щоби актори мали в що підглядати на репетиціях. По-друге, щоб вони мали що перекручувати на свій лад. А по-третє, щоби режисер мав чим жбурляти в нещасних акторів, котрі притримуються перших двох пунктів…
Про глядача теж подумали. Бо набагато простіше прийти і побачити, попередньо прочитавши… Але є свої нюанси...;)
2009-01-30 21:47
Ще одна Р.Е.П.ліка про сучасне мистецтво в Україні
Що таке сучасне мистецтво? Або ще так: що таке “контемпорарі арт” для українця?
а) бридотні коров’ячі голови;
б) купка навіжених шизиків, що стібеться з усього світу;
в) не знаю і знати не хочу.
Так думає більшість українців, а ті, хто думають інакше, думають не про сучасне мистецтво =). І тут так і хочеться спитати: чому сучасне мистецтво в Україні не люблять, а терплять або, в кращому (гіршому?) випадку, сприймають як атракцію? Чому для пересічного українця мистецтвом є лише “Мона Ліза”, але аж ніяк не Херст?
2009-01-30 02:33
Фобіофобія, або буває й гірше
Маємо щастя жити в унікальний час – він увійде в підручники з історії як епоха тотальних нервових зривів. Психози, депресії та стреси, втома і безсоння, життя на грані працездатності нервової системи. Так любимо бідкатись про власні проблеми, плекати свої фобії, немов теплолюбні вазонки, знаходити у цих страхах якесь виправдання. І при цьому всьому – вважаємо, що з усіх людей на цій факінг-планеті найгірше живеться саме нам. Пишаємося власними страхами, не соромимось виставити їх напоказ, носимося з ними, мов з транспарантами на мітингу. І при цьому – шалено, до судоми палко жаліємо себе, таких бідолашних, нещасних, ображених владою, соціумом та Богом. Спробую примусити вас усвідомити: є люди, яким куди гірше, хоч, може, і трохи веселіше.
1 2 3 4 5 6 7 8 9