Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Новини.
Плагі - арт.
Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача
Оскар Уайльд
А - фішка.
Фото дня.
Бухайль.
Піст
І хоч пити грішно, але скоро вже десь почнемо)
Блох.
2009-03-05 20:39
Українське лице П'єра Пазоліні
(до річниці з дня народження україно-італійського режисера)
Іноді, буває, з’являється на світ людина, яка є ходячим стереотипом. Тобто берете таку людину, дивитеся на неї з усіх можливих ракурсів, і вам одразу стає все ясно про якийсь народ. Навіть дату народження такої людини видається вдало підібраною.
От подивимося, наприклад, на П’єра Пазоліні. І на українців. Подивимося знову. І ще раз. Феноменально – одне лице.
Пазоліні пощастило народитися точно між двома важливими датами – 5 березня. Це за чотири дні до дня народження офіційного Нашого Всього і на чотири пізніше дня видання першої книги Івана Федорова (яка, хоч і була видана в Москві, напрочуд важлива для українців – бо після неї друкаря з Москви попросили, і він вештався Литвою, потрапив до Львова, а далі ви самі все знаєте).
Гадаєте, на цьому українськість Пазоліні закінчилася? Дзуськи.
2009-02-14 11:17
Оскар – Богу, Бог - Оскарові...
Не все так очевидно, щоб тут зараз йшлося про престижну американську нагороду за досягнення лицедіїв...
Оскар – він просто собі хлопчик семи років. Він хворіє на лейкемію і жити йому лишилося 12 днів – аж чи всього... Оскар стає відправником, а Бог - одержувачем листів. Вистава про листування хлопчика з самим Богом...
Мені сказали: це нерозумно – економити на пиріжках і чаї в їдальні, щоб потім платити 40 гривень за похід в театр... Зачепило за живе, але, повірте, я не шкодую, що заплатила ці гроші, бо рефлексії, на які наштовхнула мене ця вистава, не купуються ніде...
2009-02-05 11:53
Цукерки любите?
У попередній статті я робила анонс вистави “Солодка Даруся” за мотивами роману Марії Матіос. Сам текст роману доволі сприяє тому, аби його ставити на сцені. Але коли я собі пробувала уявити, що саме мене чекає, то не приходило в голову нічого, крім тих буквальних речей, які й описані в книзі. Ні-ні, забіжу наперед і скажу, що актори на головах не стояли, аби справити враження, а просто грали все як є, чесно. Але в дечому режисерський задум зламав мої фантазії. Почалося усе з незвичного запрошення пройти за куліси, бо, мовляв, показ вистави буде там. А за кулісами – найдієвіший режисерський хід: на кожному глядацькому місці по дві цукерочки. «Так, а чим ж іще, як не їжею, приваблювати глядача, коли вистава нікудишня???» – думалося, поки я доїдала другу цукерку.
2009-02-05 01:15
«Бесс-порно и у-порно». Трохи про історію понять.
Серед шаблонів світового кінематографу є такий, що зобов’язує головного персонажа мати ризиковану та цікаву професію. У більшості випадків герої фільмів − це полісмени, журналісти, мандріники тощо. Проте є й набагато менш героїчні професії, про представників яких щороку знімають сотні фільмів.
Сантехніки, наприклад. Або спеціалісти з чистки басейнів. Чи рознощики піци, зрештою. Фільми про них виходять хоч і цікаві, але трохи одноманітні. Найцікавіше, що ці фільми навіть не потребують перекладу, вони універсальні, їхня символіка доступна кожному. Зараз я трохи почервонію (задля пристойності) і все-таки наважуся: сьогодні поговоримо про порно-фільми.
2009-01-31 01:30
Невідомий Чебурашка, або що ми не помітили у радянських мультиках
Історія Успенського про вухастеньке волохате створіння, схоже на японського покемона, була екранізована в застійні совєцькі часи. Відтоді цей дивовижний персонаж не втрачає популярності – тодішні діти повиростали і показують його своїм дітям, вважаючи – либонь, справедливо − класикою анімації… Але така вже наша паскудна натура, щоб вишукувати в «старому і доброму» ляпи, алюзії, двозначності та натяки… От і до Чеби добралися.
2009-01-30 21:54
Скажіть мені, що ви читаєте, і я розповім історію становлення вашої особистості:)
Між театром та літературою доволі тісний зв'язок. Так уже повелося, що треба спершу щось написати, аби було що зіграти. Текст твору необхідний з кількох цілком вмотивованих причин. Ну, по-перше, щоби актори мали в що підглядати на репетиціях. По-друге, щоб вони мали що перекручувати на свій лад. А по-третє, щоби режисер мав чим жбурляти в нещасних акторів, котрі притримуються перших двох пунктів…
Про глядача теж подумали. Бо набагато простіше прийти і побачити, попередньо прочитавши… Але є свої нюанси...;)