Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Смішанина.
Програма “Що? Де? Коли?”. Запитання знавцям:
- Чому на світовому кіноринку перед ведуть німецькі порнофільми? Будь ласка, екран…
- Беремо додаткову хвилину!
Плагі - арт.
Мистецтво, по суті, відображає зовсім не життя, а глядача
Оскар Уайльд
стронґовський: «Батько. Чоловік. Решта – доважок»
Його імені не прийнято називати, а прізвище пишеться з маленької літери. Це не лише людина-бренд, а й людина, яка, здається, може все.
стронґовський
поет (його книжка „Глибоковроті” 2006 року викликала неоднозначні відгуки – від захопливих до нищівних);
перекладач („Поштамт” Чарлза Буковскі його перекладу став переможцем „Книжки року-2008” у номінації „Красне письменство — сучасна зарубіжна проза”);
організатор „Молодої республіки поетів”, проекту, що вже чотири роки відбувається на львівському Форумі видавців;
дизайнер (з останніх робіт – оформлення „Поштамту” Буковські та „Ефіопії” Жадана);
і просто… :)
Артем Полeжака: Я не вважаю себе поетом
Над його віршами можна сміятися, можна і плакати, але, швидше всього, від сміху. На Гуляйполі йому не дозволили брати участь у слемі – боялися, що усіх переможе. Сьогодні розмовляємо з багаторазовим чемпіоном численних поетичних слемів, веселим, лисим і трішки п’яним Артемом Полежакою.
Вам подобається жити в переїздах з Києва в Харків? Чи не простіше було б осісти в Києві?
А мене про це не питають. Мені доводиться їздити і все… не тільки з Києва в Харків. З Харкова я просто родом. А от тут вже живу два роки. Я тут працював. Потім не працював. Зараз я займаюся взагалі невідомо чим – складно окреслити кордони моєї діяльності…
Усе, що не зміг висловити Марк Леві
Леві, Марк. Усе, що не було сказано. – К.: Махаон, 2009.
− Ніяк не можу позбутися стереотипу, що роман, котрий починається діалогом − то поганий роман, − сказала вона.
− Але ж якщо цей роман належить до того, що ми називаємо «маслітом»? Діалог же допомагає розвивати сюжет... − спитав я.
− А якщо весь твір − то один суцільний діалог? − відрізала вона.
− Ну, це ж твір масової літератури, йому можна.
− А якщо мова у творі бідна, ніяких епітетів чи порівнянь − нічого.
− Ну, це ж масліт, тут головне − сюжет...
Вона рознервувалася і кинула слухавку. Короткі гудки. Гм, напевно, я був неправий. Варто б розібратися...
Андрій Любка: «Я – син Андруховича, брат Жадана, коханець Забужко і найкращий друг Тараса Шевченка»
Складно писати про Андрія Любку після того, як він заявив, що мало хто знає його добре. Обмежуся сухими фактами, решту Андрій скаже сам – в нього то краще вдається.
Отже, Любка – есеїст, перекладач, найбільше – поет. Автор двох поетичних збірок - «Вісім місяців шизофренії» (2007) та «Тероризм» (2008). Живе в Ужгороді, штудіює філологію. Має 21 і досить успіху, а ще таланту, вітру, дощу, скандальності і самобутності.
ЛітАкцент року − 2008
Кожна премія − наукова, трудова чи мистецька − має кілька завдань. Основне (принаймні, так кажуть ті, хто ці премії вручає) − це відзначити найбільші досягнення в певній галузі. Проте, звісно ж, є й інші. Бо премія не лише виокремлює певного індивіда, даючи йому «честь і шану», вона також визначає пріоритетні напрями в розвитку тої чи іншої науки або ж мистецтва. Різноманітні відзнаки та нагороди − явища скоріше соціальні, і чим відомішою є премія, тим більшою є роль отих соціальних завдань, на премію покладених.
Роль літературних премій видається очевидною. Премія стимулює інтерес до певних авторів та їхніх творінь, відіграючи, таким чином, зовсім не останню роль у літературному процесі. Книжки, позначені поміткою «Лауреат N-ної премії» швидше зникають з полиць книгарень, їх більше читають, вони обростають шанувальниками, можливо − послідовниками. Урешті-решт, деякі з них входять в історію.
Якщо це й справді так, то виправданим буде короткий репортаж-звіт про літературну нагороду «ЛітАкцент року − 2008», яку вручали в п’ятницю, 6 лютого, в книгарні «Є». Організаторами нагородження були, власне, книгарня «Є» та сайт «ЛітАкцент». Уточню − премій було три: дві «хороші» (у номінаціях «художня література» та «гуманітаристика») і одна «погана» («Золота булька»).